Цікаве

Любов і сексуальність

До найулюбленіших речей, які натхненно оспівуються на всі голоси і лади, котрим присвячуються оди, а іноді і життя, хоча б про людське око, безумовно належить любов. Щось таке незбагненне і водночас саме собою зрозуміле та просте. А втім, тема любові залишається невичерпною. І причин тому, очевидно, декілька. Найбанальніша з них полягає в тому, що люди зазвичай говорять про те, чого насправді їм явно бракує, в чому вони відчувають нездоланну потребу. Відтак людство має справу з колосальних масштабів процедурою заміщення, за якої створюється і постійно підтримується в функціональному стані ілюзія присутності любові в буденному існуванні фактично кожної заклопотаної істоти в міру її долучення до масової істерії навколо «високого» почуття чи благодаті. Тому не дивно, що посеред найпотужніших з фікцій любові, з якими тільки має справу людство і про яку найбільше переймається та говорить, мабуть є таки любов божа разом із рясним благословенням.
З іншого боку, всяке оприлюднення власних міркувань та думок, з будь-якого приводу та у будь-якому вигляді, викликане потребою раціональної істоти в публічному підтвердженні їх адекватності загальному стану справ. Тобто за кожним висловлюванням, віршем чи текстом про любов криється банальна потреба в підтвердженні слушності думки, геніальності автора абощо, підігріта потребою в увазі, захопленні та похвалі. А також потреба поділитися наболілим, намагання позбутися туги, викликаної нереалізованими устремліннями. В іншому випадку, як, наприклад, з поетами-піснярами абощо – всяка лірика, зазвичай, замішана на бізнесі і, відповідно, не несе в собі нічого, так би мовити, особистого. Тож в насправді навіть найпіднесеніші римовані тексти чи мистецькі витвори, як правило, зводяться, якщо не на «доброму ґрунті» бізнесу, то вже точно на «глиняних ногах» людської схильності до проговорювання всього, з чим вона має або хотіла б мати справу. От тільки одні мають талант проговорювати щось аж так, що перехоплює дух у читача чи слухача та викликає загальне захоплення, інші ж говорять як вміють, а вміють не дуже добре.
Врешті-решт десь таки З. Фройд близький до істини зі своїм припущенням про витіснення та заміщення, оскільки у сферу уваги людини, як правило, потрапляє лише поточно-актуальне чи актуалізоване ситуа цією. Виняток, мабуть становлять, тільки просвітлені та божевільні. Однак ні ті, ні інші більше не переймаються ані земними, ані величними почуттями, зокрема любов’ю. Їм або не до того, або більше немає в тому потреби. Вони асексуальні. В іншому випадку – шарлатани чи імітатори.

Comments are closed.